«Я Є» Вознесена Майстриня Нада, Чохан Шостого Променя, який зазвичай називають Променем Миру і Променем Служіння.
Чому Мир і Служіння? Що ж, чи може бути Служіння там, де немає Миру? Багато хто заперечить проти цього твердження. Ви побачите, що в деяких країнах кажуть: коли ви в армії і воюєте на війні за свою країну, ви служите своїй країні. Кажуть навіть, що віддати своє життя на війні — це найвище служіння, або найвища жертва. Це, звісно, зрозуміле відчуття з огляду на нинішні умови на Землі. Але, безумовно, ви, учні, визнаєте, що на природній планеті служба в армії не є ні природною, ні необхідною. Ви бачите, що на Землі існує умова, за якої необхідно мати армію.
Зверніть увагу на те, що Я сказала. Необхідно мати армію. Але це необхідно лише тому, що так багато людей перебувають у дуалістичному стані свідомості. Ви, звісно, визнаєте, що, як пояснював Іларіон, велика група націй у світі піднялася на рівень людяності, піднялася на рівень істини, де вони не могли б навіть уявити собі напад одна на одну. Ясно, що в оборонному альянсі, як-от НАТО, у самій меті альянсу неявно закладено, що нації не нападають одна на одну. Інакше — яким був би сенс альянсу, якби не було тієї довіри, що ті, хто вступив в альянс, не нападатимуть одне на одного? У певному сенсі можна сказати, що серед націй НАТО чи навіть сучасного демократичного світу немає потреби в армії. Їм не потрібна армія, щоб захищатися одне від одного. То чому Я кажу, що армія все ще необхідна? Що ж, очевидно тому, що є деякі нації, які не піднялися на той рівень людяності, той рівень чесності, той рівень надійності.
Самозосереджене служіння
Тепер — Ми можемо також подивитися на це з іншої перспективи. Якщо подивитися поза нинішній дуалістичний склад мислення на Землі: Ми пояснювали вам, що цей склад мислення походить зі свідомості відокремлення, де люди прийшли до бачення себе відокремленими істотами. Це створило різні групування людей, які бачать себе відокремленими від інших груп людей — чи то нації, раси, статі, чи будь-які інші групування; численні такі групування впродовж історії і навіть сьогодні. Коли ви відокремлені люди, коли ви бачите себе відокремленими людьми, — яке ваше поняття служіння? Що ж, насамперед це самослужіння.
Ви служите собі як індивіду, намагаючись здобути для себе найкращу можливу перевагу, яку можете здобути. Це основа корупції. Ті, хто має позицію в суспільстві, користуються цією позицією незалежно від того, як це впливає на інших людей чи на суспільство в цілому, бо вони не відчувають жодної відповідальності за інших людей чи за суспільство. У деяких випадках можна мати націю чи групу людей, які перебувають у цьому стані відокремлення, але вони все ж можуть осягнути, що існує щось — якесь ціле, як-от держава, — і вони можуть бачити потребу служити державі.
Звісно, не вони самі визначають, що означає служити державі. Це визначають ті, хто керує державою, і вони визначають це на основі самослужіння — того, що вони бачать як власні найкращі інтереси, часто короткострокові інтереси. У деяких випадках може бути довгостроковий інтерес — у тому сенсі, що вони прагнуть просувати вищість своєї релігії, як католики й мусульмани під час Хрестових походів, чи своєї ідеології, чи якоїсь іншої епічної справи. У певному сенсі можна сказати, що ви мали граничне самослужіння, яке бачили в попередні епохи, коли не було організованих суспільств. Це був принцип «пес їсть пса»* — всі проти всіх, кожен намагався здобути перевагу для себе.
Навіть якщо повернутися до тих суспільств, ви насправді побачите, що це не було цілком повне самослужіння. Багато з цих культур мисливців-збирачів жили групами — чи називали вони їх племенами, чи якось інакше. Вони жили малими групами, бо усвідомили, що жодна людина це не острів, що в культурі мисливців-збирачів індивід не може вижити сам. Потрібна співпраця. Потрібне служіння групі, коли індивід служить групі.*
Насправді було багато цих — як ви в сучасному світі часто називаєте їх — примітивних суспільств, які мали доволі високий рівень людяності й відданості служінню, істинному служінню, коли ви служите цілому. Тепер, можна сказати, що це не було граничне альтруїстичне служіння, бо вони все ж служили племені як способу забезпечити власне виживання. І все ж були люди, які мали вищий рівень служіння, ніж той, що ви бачили в ранніших суспільствах, де ви мали, наприклад, варварські навали на Європу, Аттілу, Чингісхана і так далі, — де вони йшли грабувати, вбиваючи інших людей, руйнуючи міста і так далі.
Ви бачите: це був, у певному сенсі можна сказати, приклад людей, які бачили себе цілком відокремленими від тих, хто не був у їхній групі, але вони все ж мали цю відданість служінню групі, слідуванню за лідером; проте це було дуже самозосереджене служіння. Вони знали, що, ризикуючи життям, вони також отримають можливість пограбувати і забрати щось додому з собою.
Поступ* у здатності людей служити
Ви бачите, що, в певному сенсі, коли ви дивитеся на історію, ви бачите, що відбувався дуже поступовий, дуже повільний поступ щодо служіння — здатності людей служити. Можна сказати, що найнижчий рівень служіння — це коли ви дбаєте лише про себе як індивіда. Це те, що Ми назвали найнижчим рівнем свідомості серед 144 рівнів. Ви поступово підіймаєтеся до вищих рівнів служіння. Племінна свідомість була вищим рівнем служіння, ніж найнижчий рівень служіння. Про варварів теж можна сказати, що це був дуже низький рівень служіння, але пізніші цивілізації, де люди служили державі чи якійсь релігії, мали все ж менш самозосереджений рівень служіння, ніж найнижчий рівень. Можна сказати, що навіть у Радянському Союзі принаймні деякі люди мали якийсь рівень служіння, що виходив за межі суто самозосередженого. Що Ми можемо сказати: хоча були певні групування, певні нації, певні релігії, які були дуже зосередженими на служінні собі й готовими змушувати інших, — відбувався повільний поступ у здатності людей служити чомусь поза своїм «я». Вони були здатні подивитися поза власний розум, шукати щось поза власним розумом і присвятити себе служінню цьому — іноді неохоче. Але що Ми казали? Розум може стати замкненою системою, і в міру того, як ви спускаєтеся до найнижчого можливого на Землі рівня свідомості, ваш розум стає дедалі більш замкненим.
Як ви підіймаєтеся на вищі рівні? Що ж, нижче 48-го рівня ви підіймаєтеся, поступово приходячи до бачення обмежень повної зосередженості на собі. Ви починаєте бачити певну перевагу в тому, щоб мати певну відданість іншим людям, своїй родині, групі, і тому бути здатними служити чомусь поза вашим вузьким власним інтересом. Ви бачите тут: навіть якщо подивитися на таке суспільство, як Радянський Союз, там усе ж були люди, яким вдалося просунутися у своїй здатності служити. Це були далеко не всі. Більшість людей були настільки неохочими, що насправді занурилися глибше в цю зосередженість на собі, — що, як Ми казали, характерно для багатьох серед російського народу сьогодні. Але ви бачите, що будь-яке організоване зусилля, яке спонукає людей служити цілі, що виходить за межі їхніх особистих інтересів, може допомогти їм зрости у своїй здатності служити.
Поступ* - Рух уперед, прогрес
Військова служба в демократичному світі
Тепер — звісно, ви також бачите, що багато з цих групувань очолювали занепалі істоти, які були на найнижчому рівні свідомості. Ці лідери визначали інтерес групи на основі власного самоінтересу, яким часто є досягнення граничної влади чи визнання на Землі. Іноді це була цілком ірраціональна мета, коли їхні розуми були настільки захоплені демонами й занепалими істотами, що вони шукали лише хаосу і руйнування. Звичайно, ви бачите: доки у вас є люди, які перебувають на цьому рівні свідомості, цьому рівні відокремлення, вам потрібно мати армію, бо ви не можете мати демократичний світ, який вийшов за межі цього рівня свідомості, якщо він не може захистити себе від тих, хто все ще нижче нього.
Тепер — це, звісно, не означає, що бути в армії і йти вбивати інших людей — це вищий рівень служіння з духовної перспективи. Це необхідність, і, як пояснював Ісус, бувають часи, коли те, що не є ідеальним з вищої перспективи Христосвідомості, все ж перебуває у відповідності з Христосвідомістю, бо може принести необхідну зміну або запобігти гіршій ситуації. Бути в армії — це форма служіння, але це, звісно, не найвища форма служіння, до якої люди можуть піднятися. Що ви бачите: ці нації, які піднялися до того, щоб стати демократіями, сформувати ці економічні альянси, оборонні альянси, — вони створили стан внутрішнього миру.
Звісно — багато з цих націй думали, що після Другої світової війни, і особливо після розпаду Радянського Союзу, вони мали й зовнішній мир, але ви бачите, що вони все ж зберегли свої армії. Моя думка в тому, що ці нації досягли стану внутрішнього миру, а це означає, що колективну свідомість було піднято так, що дедалі більше людей осягають потребу служити цілому — хоч би як вони його бачили. Часто це не держава. Часто це інші люди, чи суспільство, чи спільне благо, чи колектив. Хоч би як вони це бачили, вони бачать, що є потреба служити. Що це означає? Що ж, Ми казали, що найнижчий рівень служіння — це самослужіння, зосереджене лише на собі. Можна сказати, що на нижчих рівнях люди кажуть: «Якщо я даю служіння, я хочу щось натомість. Я даю служіння, щоб отримати щось натомість».
Вищі форми служіння
Звісно, насправді це не служіння. Що є вищою формою служіння? Що ж, це те, що Ісус продемонстрував і про що говорив 2000 років тому. Можна сказати, що суть послання Христа — це служіння. Я знаю, ви можете сказати, що багато інших речей також є суттю Христа, але оскільки «Я Є» Чохан Шостого Променя, Я зосереджуся на служінні. Що сказав Ісус? Що ж, він закликав людей піднятися на вищий рівень свідомості. У зовнішньому сенсі він навчав народ притчами, бо знав, що вони не готові до найвищого рівня служіння, але вони могли принаймні вийти за межі найнижчих форм самослужіння. Дослухаючись до його закликів — чиніть з іншими так, як хочете, щоб чинили з вами; любіть ворогів ваших; добро чиніть тим, хто ненавидить вас, і так далі, — вони могли піднятися до того, що Ми назвали базовою людяністю, яка дозволяє вам давати служіння. Це не суто самозосереджене служіння, але воно все ще зосереджене на визнанні: «Якщо я ставлюся до інших людей краще, якщо я не змушую інших людей, вони не прагнутимуть змушувати мене, і тому ми всі процвітаємо — і це насправді в моїх власних найкращих інтересах».
Є, звісно, вищий рівень служіння — те, як Ісус пояснював усе своїм учням, а також у завуальованій формі у фрагментарних записах його висловлювань. Притча про слуг, які примножили таланти, — це завуальована форма цього: той слуга, який не примножив свій талант, був зосереджений лише на собі та своєму вузькому власному інтересі. Він не хотів ризикувати. А інші примножили таланти, даючи безкорисливе служіння. Можна також сказати: те, чого Ісус навчав своїх учнів — і знову ж у завуальованій формі у своїх притчах, — це те що, даючи певний вид служіння тут, на Землі, ви отримуєте винагороду з вищого джерела, або в духовній сфері після вашого життя на Землі. Він дав притчу про тих, хто має свою винагороду тут, на Землі, бо це те, чого вони хочуть, і про тих, хто хоче своєї винагороди на небесах. До чого він насправді закликав — це щоб люди йшли шляхом Христобуття, яке є граничною формою служіння, яке ви можете дати на цій планеті.
Тепер — це не означає, що люди можуть робити це, лише будучи Християнами і використовуючи ту саму термінологію, яку використовуємо Ми, називаючи це Христобуттям. Це насправді шлях до вищого стану свідомості, вищого стану усвідомленості, де ви уникаєте ілюзії відокремлення, дуалістичного стану свідомості, який змушує вас бути зосередженими на собі як відокремленому індивіді. Натомість ви підіймаєтеся на щабель вище. Це не питання примушування себе робити це. Саме це було одним із падінь Християнської релігії аж до сьогодні.
Служіння, засноване на силі
Багато Християн почали осягати, що Ісус мав якесь вище послання і що він закликав їх до вищого рівня служіння. Але вони сидять, читаючи Біблію, і думають: «Як мені зробити те, що Ісус сказав мені робити?» Тоді вони змушують себе йти і робити, наприклад, якусь благодійність чи якусь місіонерську роботу. Але те, до чого Ісус насправді закликав своїх учнів — тих, хто був на достатньо високому рівні, щоб осягнути його внутрішні Вчення, — це пройти через ту трансформацію свідомості. Ви даєте це служіння не тому, що змушуєте себе. Коли ви змушуєте себе, ви все ще дивитеся: «Яка моя перевага? Що я з цього отримаю?» Є навіть ті, хто дивиться: «Якщо я зроблю всі ці добрі речі на Землі, якщо я добрий Християнин, якщо я Християнський священник, якщо я роблю всю цю місіонерську роботу — Бог напевно винагородить мене на небесах, і це те, чого я хочу». Це все ще самозосереджене служіння.
Вищий рівень служіння, до якого Ісус закликав людей піднятися, — це коли ви долаєте відчуття відокремлення. Тому ви бачите глибинну істину, яка є суттю Христового розпізнавання: що все життя єдине і що єдиний спосіб піднести інших — піднести ціле: «Єдиний спосіб піднести себе — піднести інших, підносячи тим самим ціле». Це зсув у свідомості. Це не те, що ви берете на себе, як берете релігійне переконання чи ідеологію. Християнство, як його визначає Католицька церква навіть до сьогодні, і багато Лютеранських чи Фундаменталістських церков до сьогодні, — це ідеологія. Це система мислення, яку люди беруть на себе, як одягають пальто. Вони змушують себе слідувати системі, думаючи, що отримають якусь перевагу. Комунізм був ідеологією, яку люди брали на себе. Звісно, були люди, які вірили в комунізм, які були навернені в комунізм, як деякі люди навертаються в Християнство. Але це все одно було щось засноване на силі. Вони брали це на себе і змушували себе так думати, так вірити, так діяти.
Що Ми вам тут пояснюємо: те, що сталося в сучасних демократіях, — це зсув у свідомості. Цей зсув у свідомості фундаментальний. Це зсув до вищої форми служіння, що виходить за межі себе. Але його можна описати і в інший спосіб. Це зсув від сили — до єдності. Що є протилежністю Миру? Багато хто скаже: війна. Але насправді протилежність Миру — це Сила. Чому є нації, які перебувають у мирі одна з одною? Тому що вони знають і довіряють: «Ця інша нація не збирається нас змушувати». Шведи можуть довіряти: хоча тисячу років тому Данія тримала половину Швеції під данським королем, данці не збираються вторгатися у Швецію і намагатися забрати її назад. Вони мають Мир внутрішньо.
Що ви бачите в тому, що Ми назвали сучасним світом, а Путін називає Заходом, — це трансцендування ілюзії, що сила необхідна, — переконання, що єдиний спосіб отримати те, чого ви хочете, — це сила. Ви могли б подивитися на світову історію і побачити, що більшу частину відомої історії світ був під пануванням сили. Були групи, були імперії, які намагалися забрати силою в інших. У вас були приклади груп людей, навіть цілих цивілізацій, які не були засновані на силі. У деяких випадках вони виживали якийсь час. В інших випадках їх захоплювали ті, хто був готовий застосувати силу. У вас, звісно, є ще більше прикладів двох цивілізацій, які обидві були готові застосувати силу і зіткнулися, — що часто вело до того, що одна знищувала іншу, чи завойовувала іншу, чи навіть обидві були знищені.
Служіння, засноване на єдності
Ви бачите, що, як Ми пояснювали, демократія є неминучим результатом історичного процесу, еволюційного процесу Землі, бо вона заснована на піднятті свідомості. Так само готовність застосовувати силу відступила. Історична необхідність, якщо хочете, полягала в русі від сили — до несилового підходу до життя. Навіщо Німеччині та Франції змушувати одна одну, коли вони усвідомили, що можуть досягти значно більшого для обох, співпрацюючи добровільно?
Є сила — і є добровільне зусилля. Сучасний Cвіт (Я не кажу «Захід», бо є нації, які піднялися на цей рівень і в інших частинах світу) — сучасний Cвіт трансцендував силу і добровільно ввійшов у цю неписану угоду, засновану на готовності служити чомусь, що виходить за межі власного інтересу як відокремлених індивідів чи груп людей. В ідеалі Європейський Союз став би групою націй, які більше не бачили б себе відокремленими націями, а просто бачили б себе частиною більшого цілого, яке трансцендує їх усіх. Це також в ідеалі те, що сталося б у Сполучених Штатах, хоча — особливо в останнє десятиліття — з'явилася тенденція, коли деякі штати почали відокремлювати себе від союзу у своїх розумах, у своїй риториці, у своїх політичних переконаннях.
Люди в пастці силового складу мислення
Ви бачите тут: якщо подивитися на історію, ясно, що — хоч би як це виглядало — Cвіт рухається від сили до миру та співпраці. Це той рух, який Ми ясно бачимо з Вознесеної Сфери, де Ми, звісно, можемо бачити колективну свідомість, можемо бачити емоційну, ментальну сфери та сферу ідентичності. Але, безумовно, є й люди у втіленні, які також це бачать. Якби ви цього не бачили — як ви могли б мати те зростання достатку і співпраці, яке ви бачили впродовж цих останніх кількох десятиліть? Якби люди не довіряли, що Cвіт рухається геть від сили, — як вони могли б почуватися достатньо безпечно, достатньо мирно, щоб співпрацювати? Звісно, ви бачите, що Путін і Росія не піднялися на цей рівень. Вони все ще в пастці силового складу мислення. Вони все ще вірять, що — попри все багатство, всі природні ресурси Росії — цього недостатньо. Їм треба забрати силою. Їм треба отримати щось від інших людей, вважають вони, але єдиний спосіб отримати це, який вони можуть побачити, — забрати силою. Але чи можливо для Росії забрати те, чого вони хочуть, силою? Можна сказати: фізично вторгнення в Україну було спробою забрати силою. Але як воно склалося? Не дуже добре — безумовно, не так, як планувалося. Поза цим Росія, і особливо Путін, хочуть чогось іще. У певному сенсі можна сказати, що російські владні еліти — Путін і ті, хто йому потурає, — хочуть певних переваг. Вони думають, що єдиний спосіб отримати ці переваги від Заходу, як вони його називають, — змусити Захід дати їх їм.
Чи могло б це коли-небудь бути досягнуто? Що ж, можна сказати, що в розумі Путіна він досяг доволі багато за останні 20 років, залякуючи Захід, щоб той не протистояв йому. Він тлумачив це як слабкість, але, як Ми пояснювали, це було тому, що Захід дав Путіну певну поблажку, певний кредит довіри — що він і Росія зрештою зможуть піднятися на той самий рівень невідокремленого, несилового суспільства, як Захід. Але якби Захід справді відчув загрозу від Росії, якби вони відчули, що їхньому способу життя та їхньому способу співпраці загрожує ця зовнішня сила, — що сталося б? Ви бачите: те, що Путін бачить як слабкість Заходу, насправді є виразом людяності. Бо коли ви підіймаєтеся на вищий рівень мирності, несилового суспільства, ви не кидаєте миттєво назад в інших те, що вони кидають у вас. Ви підставляєте іншу щоку. Ви кажете: «Так, ми бачимо, що є сила з боку Росії, але це не питання ока за око і зуба за зуб. Тож ми просто поставимося до цього спокійно, дамо їм ще одну можливість схаменутися і так далі». Путін здобув певні переваги, граючи в цю гру, але що сталося б, якби він зайшов занадто далеко? Якби він дійшов до точки, коли Захід, як він його називає, усвідомив би: «Ми не можемо продовжувати бути пасивними. Нам треба сказати «стоп»». Результатом було б те, що всі ці нації відповіли б у єдності, щоб зупинити Росію. Оскільки вони мають більше населення і, безумовно, більше процвітання, вищу усвідомленість, вищу організацію, — Росія нічого не могла б із цим вдіяти. Безумовно нічого, що забезпечило б майбутнє Росії чи дало б їм те, чого вони хотіли.
Застосування сили проти людей, які піднялися над силою
Що Я тут кажу: Путін грав у певну гру із Заходом, але є межа того, як далеко це може зайти. Вторгненням в Україну він зайшов занадто далеко. Як саме це розіграється — ще належить побачити, але він луснув бульбашку терпимості Заходу. Те, що він бачив як слабкість, було терпимістю, і тепер він вичерпав свою відведену кількість терпимості. Що Я прагну тут пояснити: те, що Росія намагалася робити, — це застосовувати силу проти націй, які піднялися над силою. Це не може спрацювати. У довгостроковій перспективі це не може спрацювати. Почасти через закон карми, другий закон термодинаміки, але також тому, що ті, хто перебуває в силовому душевному стані, не можуть змусити тих, хто трансцендував цей душевний стан.
Хіба не це продемонстрував Ісус 2000 років тому? В Ізраїлі були групи — войовничі, озброєні, вишколені, — які хотіли створити насильницьке повстання проти римлян, і вони хотіли, щоб Ісус його очолив. Ісус міг би зробити себе лідером цих груп і тим самим уберегти себе від арешту, катування й розп'яття. Але він пройшов через розп'яття, щоб продемонструвати дещо дуже просте: коли ви піднялися над свідомістю сили, ті, хто все ще в силовій свідомості, не мають влади над вами. Так, вони можуть ув'язнити, катувати і розіп'яти ваше фізичне тіло. Але чи мали вони якусь владу над складом мислення Ісуса, над розумом Ісуса? Жодної. Ви бачите тут: Захід, звісно, не на рівні свідомості Ісуса. Вони все ще мають армії та зброю. Путін не може змусити їх піти назад у силовий стан свідомості. Те, що він робить, цілком неможливе. Чи може він це побачити? Звісно, ні. Але дехто серед російського народу може це побачити, і саме тому Я проголошую це, щоб воно ввійшло в колективну свідомість.
Безкорисливе служіння
Звісно, Я також випромінюю це в колективну свідомість України, бо важливо, щоб ті в Україні, хто здатен це осягнути, почали думати про це, говорити про це, писати про це — про потребу для України трансцендувати цей силовий стан свідомості, який залишався там із Радянського Союзу і навіть з давніших часів. Ви бачили бійки навкулачки в українському парламенті. Хіба це не вираз сили? У вас нібито демократично обраний парламент, від якого ви очікували б відданості демократії, яка є мирним розв'язанням конфліктів. Проте замість того, щоб бути здатними розв'язувати речі через дебати, вони мусили вдаватися до бійки навкулачки. Ви бачите: в Україні все ще є потреба трансцендувати цей силовий склад мислення. Є навіть потреба у збройних силах — до якої багато хто у збройних силах піднявся: що ви воюєте, але вами не рухає ненависть. Ви воюєте, бо це необхідно, але ви не ненавидите ворога. Ви не є нелюдяними щодо ворога.
До чого це насправді зводиться: щоб забезпечити найкраще можливе майбутнє для України, потрібна критична маса людей, які піднімуться на той рівень, де вони можуть давати служіння. Вони можуть давати служіння державі, відбудові країни. І це служіння, яке — хоча вони й можуть отримати з нього якусь перевагу — насправді засноване не на отриманні переваги для себе, а на тому, що вони бачать потребу піднести ціле, відбудувати країну. Відбудувати її кращою, ніж вона була раніше.
Це також має зв'язок із корупцією, яка є однією з великих проблем українського суспільства. Корупція — це анти-служіння. Вона не служить цілому — вона забирає від цілого. У такій країні, як Україна, корупція настільки вкорінена, що знадобиться велике зусилля, щоб зменшити її до керованого рівня. Хто може це зробити? Хто може очолити це зусилля? Лише люди, які піднялися на той рівень свідомості, де вони можуть давати безкорисливе служіння. Бо — і це одна з центральних проблем корупції — що робити з корумпованими чиновниками? Хто може викрити і скинути корумпованого чиновника? Що ж, лише чиновник, державний службовець. Але якщо всі державні службовці підіймаються на позиції, щоб збагачувати себе, — хто боротиметься з корупцією?
Потрібна певна — і дедалі більша — група людей, які йдуть на державну службу, щоб давати служіння. Тоді вони можуть почати викорінювати корупцію. Звісно, народ також має відіграти роль, вимагаючи свободи від цієї корупції. Це також вимагає, щоб народ мав певну відданість служінню цілому, служінню нації, замість того, щоб думати: «Що ж, а якби я міг отримати позицію, де міг би отримувати хабарі і збагачувати себе? Якщо це те, чого я хочу, — як я можу насправді заперечувати проти тих, хто це вже має? Мені просто треба працювати із системою і влаштувати себе на таку позицію». Розумієте, ті, хто на позиціях, чи ті, хто мріє бути на позиціях, — не вони боротимуться з проблемою, чи не так?
Знову ж таки, потрібен зсув у колективній свідомості. Звісно, саме тому Я випромінюю цей енергетичний імпульс, цю матрицю думки, в колективну свідомість — щоб люди могли почати це осягати. Звісно, багато хто вже це осягнув, але більше людей мають осягнути це, перш ніж воно досягне тієї критичної маси і нація зрушиться. Нація почала зрушуватися через шок війни, але вона ще не зрушилася. Є ще багато-багато людей, які сидять на своїх позиціях, думаючи: «О, я це пересиджу. Я все одно залишуся на своїй позиції, і щойно все закінчиться, все повернеться до звичного ладу». Але не може все повернутися до звичного ладу, якщо Україна має рухатися вперед. Якщо нинішній рівень корупції збережеться після війни, Україна не буде відбудована — принаймні не в ті строки, в які вона могла б бути відбудована, якби корупцію було зменшено.
Ви побачите, як гроші, що даються з-за кордону, від ЄС та інших джерел, будуть просто викачані всіма цими корумпованими чиновниками. Ви побачите, що всі ці гроші ввійшли в країну, але те, що країна з них отримала — у формі відбудови інфраструктури, будівель і так далі, — буде значно меншим, ніж фактичні гроші, що надійшли. Що це означатиме? Що ж, за короткий проміжок часу грошовий потік висохне — і де тоді буде Україна? Вона буде з економікою в руїні, з розбомбленою країною, відбудованою лише дуже незначною мірою, і вона застрягне. Вона стане трясовиною. Вона стане майже країною третього світу.
Це правильний вчинок!
Тут є абсолютна потреба піднятися на той вищий рівень служіння. Якщо цього не станеться, наслідки війни будуть значно гіршими, ніж вони будуть тоді, коли війна закінчиться. Іншими словами, суспільство, Україна як нація, може насправді покотитися вниз після війни — замість того, щоб почати йти вгору. Україна має неймовірну можливість іти вгору, як пояснювали інші Чохани. Але це вимагає того зсуву, коли ми бачимо: «Тут є ціле, більше за мене, і Я готовий служити цьому цілому, навіть якщо не отримаю з цього негайної переваги». Що ви бачите в сучасних націях? Що ж, більшість людей не усвідомлюють цього, але в людях є певна усвідомленість, певна відданість. Ви можете запитати людину: «Чому ти це зробив?» Ви можете побачити, що ця людина зробила щось, з чого не отримала жодної переваги, але все одно це зробила. Ви можете сказати: «Чому ти це зробив?» Багато людей скажуть: «Що ж, це був правильний вчинок».
Це основа вищого служіння: це правильний вчинок. Можливо, ви зможете пояснити, чому ви вважаєте це правильним вчинком, але іноді люди не можуть цього пояснити. Вони просто відчувають це інтуїтивно. Вони знають у своїх серцях, вони знають зсередини: «Це правильний вчинок». Це, звісно, тому, що в минулих життях вони набули тієї людяності, а коли ви маєте певний рівень людяності, ви знаєте: служити іншим — це правильний вчинок.
Це цілком у межах досяжності для українського населення — для критичної маси його — піднятися до цього. Багато хто, як Я сказала, вже це зробив. Багатьох насправді спонукала війна сказати: «Зараз не час дивитися на себе. Зараз час служити цілому, служити іншим людям, служити країні». Вони там і роблять це, бо також відчувають, що це правильний вчинок. Багато більше мають потенціал зрушитися, і багато більше мають зрушитися, щоб нація, щоб колективна свідомість зрушилася.
Занадто багато людей в Україні в цей момент усе ще думають: «Ах, це закінчиться, і ми повернемося до звичного життя». Багато людей у західній частині України — які насправді в дечому є більш прогресивними людьми — не були так безпосередньо зачеплені війною, і вони думають: «Ах, настане момент, коли війна закінчиться, і ми повернемося до звичного життя». Але чи справді це те, чого ви хочете, якщо ви більш прогресивні люди? Чи хочете ви повернутися до життя таким, яким воно було до війни, — чи ви хочете, щоб нація піднялася на вищий рівень життя? Чи хочете ви більшого — чи хочете того, що було раніше? Ось у чому питання: бути чи не бути.*
*в оригіналі "That is the question: to be or not to be" — алюзія на монолог Гамлета В. Шекспіра: "To be, or not to be, that is the question" — «Бути чи не бути — ось питання».
Поштовх від Шостого Променя
Цим Я дала вам той поштовх від Шостого Променя, який Ми хотіли дати вам із цієї конкретної нагоди. Значно більше могло б бути сказано. Можливо, це буде сказано в майбутньому. Але те, що Я сказала, — це виважене вивільнення, засноване на тому, де Я бачу колективну свідомість, і, отже, на тому, що має найбільший потенціал створити необхідний зсув у колективній свідомості. Я скажу: той факт, що так багато українців виїхали як біженці і прибули до інших країн, є величезною можливістю для країни. Ці люди, багато з яких виросли в Україні і ніколи навіть не покидали Україну, тепер пережили, яким є життя в різних країнах. Багато з цих країн випереджають Україну багато в чому. Вони мають можливість узяти це з собою назад і тим самим дати той поштовх: «Ми можемо краще. Нам треба краще. Вони там роблять ось це. Ми можемо з цього навчитися. Ось що нам треба зробити».
Якщо Україна зможе здійснити зсув, про який ми говоримо, тоді ці люди повернуться. Вони повернуться з оновленим баченням і поштовхом відбудовувати країну. Але що станеться, якщо Україна не здійснить зсуву? Що ж, багато з цих людей не повернуться. Вони шукатимуть роботу в країнах, де вони перебувають. Вони інтегруються — і що залишиться, щоб відбудовувати Україну? Знову ж таки: є високий потенціал, є низький потенціал. Нам потрібно зробити вас свідомими низького потенціалу, щоб ви могли докласти те зусилля, щоб проявити високий потенціал. Це те, що Ми спробували зробити.
Знову ж таки, Я сказала своє слово. Я дала те служіння, яке хотіла дати. Отже, Я запечатую вас — тих, хто був готовий бути трансляційними станціями для цього послання, яке є значно більшим, ніж слова. Я запечатую вас у Полум'ї мирного Служіння, яким «Я Є». Вознесена Майстриня Нада, «Я Є». Будда Нада, «Я Є».