«Я Є» Вознесена Майстриня Ґуань Інь.
На Сході Я була відома, принаймні деяким, як представниця Полум’я Милосердя. Я приходжу, щоб принести надзвичайне вивільнення цього Полум’я Милосердя для України, і причина цього в тому, що Україна стоїть перед багатьма виборами, не лише тепер, але і щодня, та й, безперечно тоді, коли війна закінчиться. І Я приходжу, щоб вивільнити цю міру Полум’я Милосердя, щоб допомогти людям зробити один із цих вирішальних виборів, які визначать майбутнє нації.
Тепер, як пояснювала Мати Марія, Ми, Вознесені Майстри, звісно ж, не є сліпими до страждання, яке люди переживають на Землі. Ми жодним чином не сліпі до колосального фізичного страждання, яке було накладене на людей України цією війною. Людей було вбито, людей було поранено й таким чином скалічено на все життя. Людей було катовано, людей було зґвалтовано, і люди втратили коханих, втратили свої домівки, втратили свої родини, інколи цілі родини, втратили свою роботу, свій спосіб життя — і абсолютно зрозуміло, що це дає їм не лише фізичні шрами, а й емоційні, ментальні й на рівні ідентичності психологічні шрами. Ми, звісно, не очікуємо, що люди в Україні раптом відкриють для себе Вчення Вознесених Майстрів і почнуть використовувати ці Вчення, щоб зцілити свою психологію. Але тим не менше, ми вже працюємо й будемо в майбутньому працювати з людьми на внутрішніх рівнях, настільки, наскільки вони відкриті до нашої допомоги, щоб допомогти їм зцілити ці колосальні рани.
Глибокий поділ в Україні
Однак те, що я прагну дати вам тут, — це певні думки, які Я випромінюватиму в колективну свідомість через чакри тих, хто бере участь у цій конференції. І це певні думки, які можуть допомогти Україні як нації ухвалити вирішальне рішення — рухатися вперед, а не назад. Тепер, коли ви дивитеся на Україну такою, якою вона була, коли Ми давали нашу конференцію там не так давно, ви бачите, що це була нація, яка була глибоко поділена. Ви мали певний сегмент населення, який досі пам’ятав радянське минуле, коли Україна була частиною Радянського Союзу, і ви мали певну частину населення, яка, хоча й не обов’язково ототожнювала себе як росіяни, безумовно відчувала себе більше росіянами, ніж українцями, і тяжіла до Росії, можливо навіть бажаючи, щоб Україна була частиною Росії або мала тісніші зв’язки з Росією. Явно були ті, хто хотів, щоб Україна ставала ближчою до Росії замість того, щоб ставати ближчою до Заходу.
Частково це, звісно ж, було сплановано Володимиром Путіним, напади якого на Україну як незалежну націю почалися не в момент, коли він вторгся до Криму у 2014 році. Він почав будувати свої плани майже одразу після того, як став президентом Російської Федерації. Він зробив дуже, дуже багато речей, щоб підірвати єдність в Україні, щоб обернути людей до Росії за допомогою простої пропаганди, брехні та обіцянок, які ніколи не могли бути виконані. І це тоді створило ситуацію, коли з певної перспективи Ми можемо сказати, що Україна була некерованою. Було неможливо задовольнити дві протилежні полярності в Україні — тих, хто хотів, щоб Україна ставала ближчою до Заходу, і тих, хто хотів, щоб вона ставала ближчою до Росії.
Зміна погляду на Росію в Україні
Те, що сталося тепер, — це, звісно, те, що досі є певний відсоток українського населення, який не змінив свою позицію чи своє бачення Росії, але є, звісно, значно більша частина населення, яка повністю змінила своє бачення Росії. Багато людей, які раніше були або позитивно налаштовані до Росії, або нейтральні щодо Росії, тепер змінили свою позицію, і багато тих, хто раніше тяжів до Заходу, також змінили свою позицію.
Тепер, якщо ви дивитеся на колосальне людське страждання, яке до цього моменту було вчинене проти українського народу російськими військовими, спецпідрозділами, найманцями, іноземними бійцями і так далі, то з людської точки зору цілком зрозуміло, що багато людей мають глибокий гнів і озлоблення, навіть ненависть до Росії і навіть до російського народу, безумовно до російських військових. І очевидно, що це є явищем, що зростає, яке, ймовірно, стане більш інтенсивним, більш поширеним, перш ніж фактичні бойові дії припиняться. Ви можете сказати: «То ж чому представниця Полум’я Милосердя розглядає це питання? Ви якимось чином намагаєтеся сказати, що ми маємо проявити милосердя до росіян і пробачити їх? Ви визнаєте, що ми ненавидимо росіян, що ми гніваємося на росіян через колосальні звірства, які вони вчинили проти нас, але чи ви все ще намагаєтеся сказати, що ми маємо пробачити їх?»
Жодного милосердя до українського народу
Насправді — ні. Я не кажу, що український народ має проявити милосердя до росіян, але Я кажу, що якщо український народ хоче найкращого можливого майбутнього, йому потрібно проявити милосердя до самого себе. І ви можете знову сказати: «То ж, чи показали росіяни будь-яке милосердя до цивільних, яких вони захопили, тримали в полоні тижнями й катували, били залізними трубами так, що їхні тіла були сині повністю? Чи показали вони милосердя до жінок, яких вони ґвалтували, часто численні солдати ґвалтували одну й ту саму жінку? Чи показали вони милосердя до людей, яких вони насильно переселили й вивезли до Росії, де ніхто не знає, де вони, і ніхто не чув звістки від них? Чи показали вони будь-яке милосердя до українського народу?» І з людської точки зору це знову ж таки зрозуміло — вони не показали милосердя, і Путін не демонструє жодних ознак готовності показати милосердя ні щодо українського народу, ні щодо своїх власних солдатів.
Чого ви хочете?
Те, на що Я прийшла вам вказати, — це дуже простий механізм. Як ви можете поліпшити своє життя? Чи можете ви поліпшити своє життя, змінюючи інших людей, чи можете поліпшити своє життя лише змінюючи себе? Питання в тому, чого ви хочете? Я усвідомлюю, що деякі скажуть, що давати нам такий дискурс — це надто передчасно. Я тут говорю про колективну свідомість і реакцію з колективної свідомості, коли ці слова вимовляються на фізичному плані. Ви, можливо, розумієте, що хоча у вас, хто фізично слухає це, є проблеми з мовою, коли йдеться про колективну свідомість, мовної проблеми немає. Якою б мовою не говорив Посланець, Я можу легко перекласти це українською чи російською так, щоб це негайно було зрозумілим для колективної свідомості. Тому Я також отримую показник реакції з колективної свідомості й можу звернутися до тієї реакції.
Але це не передчасно, щоб почати говорити про це, навіть якщо війна досі триває, бо Ми маємо засівати насіння в тіло ідентичності, розуму й емоцій, щоб коли фізичні бойові дії припиняться, український народ, українська колективна свідомість, були готові мати справу з цим питанням і, в ідеальній ситуації, здійснити зрушення у свідомості, зрушення в ставленні. І питання є простим: Чи хочете ви кращого майбутнього для українського народу, кращого майбутнього, ніж він має зараз, чи навіть кращого майбутнього, ніж він мав до війни? Чи хочете ви кращого майбутнього для української нації?
Якщо так, існує лише один спосіб досягти цього. Ви маєте відокремити себе у свідомості від свідомості Росії та російського народу. Якщо ви не відокремите себе у свідомості, як ви можете фізично звільнитися від російського домінування? Якщо ви хочете майбутнього для України, де Україна незалежна від Росії — ані від грубої сили, ані прихованої сили — ви маєте підняти колективну свідомість українського народу над колективною свідомістю російського народу.
Милосердя — це свобода від минулого (й Росії)
Тепер Ми вже казали раніше, що українці до війни були попереду російського народу в сенсі гуманності й у сенсі колективної свідомості. Але вам потрібно усвідомити, що для того, щоб залишатися попереду, вам потрібно подивитися на це й сказати: «Ми побачили, що російський народ, або принаймні російські військові й російське керівництво, роблять із нами, з нашим народом. Ми не можемо дозволити собі бути такими, як вони. Ми не можемо дозволити собі опуститися до того самого рівня. Навіть щоб перемогти їх військово, ми не можемо дозволити собі опуститися до того самого рівня нелюдяності й зневаги до життя. Бо якщо ми це зробимо, як ми тоді можемо звільнитися від них?»
Те, що Я кажу, полягає в тому, що існує зв’язок між свідомістю й фізичними подіями. Ми багато разів казали: свідомість передує фізичному проявленню. Якщо ви хочете звільнитися від Росії фізично, ви маєте звільнитися від російського народу й російської колективної свідомості, піднявши власну свідомість. І як ви можете зробити це? Лише проявляючи милосердя до самих себе. Лише дивлячись на самих себе й кажучи: «Який найбільший акт милосердя для українського народу? Що було б найбільшою маніфестацією милосердя для нас, українського народу, який хоче майбутнього як вільна незалежна нація?»
Вочевидь, це було б, як Я сказала, щоб ви піднялися над російським народом. Але як ви можете зробити це, якщо ви ненавидите російський народ? Як ви можете звільнитися від тих, кого ви ненавидите, до кого відчуваєте гнів, кого звинувачуєте у власній ситуації? Я розумію, й, звісно, реакція є з боку колективної свідомості, що вони скажуть: «Ну як ми можемо не звинувачувати росіян за вторгнення в нашу країну, за руйнування нашої інфраструктури, за вбивство наших людей? Як ми можемо не звинувачувати їх за це?»
Але знову ж таки — яке майбутнє ви хочете для України? Чи хочете ви кращого майбутнього для українського народу, ніж те, яким, ймовірно, буде майбутнє для російського народу? І якщо ви хочете кращого майбутнього, вам потрібно підняти власну свідомість. І як ви це робите? То ж, подивіться на Близький Схід — подивіться туди, де є те, що ви сьогодні називаєте націями, але що колись були племенами чи народами, які ворогували й воювали сотні й тисячі років. Одна група ненавидить іншу групу, а та група ненавидить першу групу, й тому вони кармічно пов’язані одне з одним і були такими протягом стількох поколінь, що ніхто вже не може пригадати, коли це почалося.
Ви всі знаєте про зв’язки між російським і українським народами, які сягають дуже давнього часу. Але питання в тому, чи хочете ви й далі бути прив’язаними до цієї спіралі, чи ви хочете її трансцендувати? Як ви можете трансцендувати її? Лише через милосердя. Що це означає? Це означає, що ви не можете дивитися назад. Ви повинні — й Я говорю це у колективну свідомість, бо знаю, що поступово, з часом, багато з-поміж українського народу, навіть багато тих, хто нині за кордоном як біженці, зможуть уловити ці ідеї. Якщо ви хочете бути вільними від Росії, ви маєте бути іншими, ніж росіяни. Ви не можете бути такими самими, як росіяни, у свідомості й водночас стати вільними від Росії. Це неможливо. Це не може бути зроблено.
Питання в тому, що зараз у вас є колосальна спіраль, яка була створена, колосальна воронка, яка була створена в емоційному тілі української колективної свідомості. Це гнів і ненависть до Росії, російських військових, Путіна й, знову ж таки, з людської точки зору не лише зрозуміло, а й неминуче. Але питання в тому: «Чи це найкраще для вас? Чи це найкраще для вас у довгостроковій перспективі?» Якщо ви хочете бути іншими, ніж Путін і російська владна еліта, що робить Путін — подумайте, що робить Путін. Подумайте про його світогляд і те, чому він вторгся до України.
Він дивиться назад у часі. Він створив у своєму розумі ідею, що щось було кращим у минулому, й намагається відтворити це так, як він це бачить. Я навіть не буду коментувати це, бо його розум настільки плутаний, несформований, непослідовний і постійно змінюється, що немає сенсу навіть вкладати слова, щоб описати, що думає Путін. Він має цю нечітку ідею, але основа всього в тому, що він дивиться назад, у минуле. Там був втрачений рай. Тепер те, як хтось може поєднувати Радянський Союз із раєм, можливо, виходить за межі того, що багато людей можуть збагнути, але тим не менше, так воно є. Якщо ви хочете бути вільними від Путіна, ви не можете думати, як він. Ви не можете дивитися назад у минуле й казати, що все було кращим до вторгнення, й ви не можете дозволити собі бути втягнутими в цю воронку гніву й ненависті, яка може стати самопосилюваною. Ви маєте розірвати це. Ви маєте подивитися на ситуацію такою огидною, якою вона є, й маєте вирішити: «Чи хочемо ми рухатися вперед чи назад? Чи хочемо ми бути вільними від Росії чи хочемо бути прив’язаними до Росії нескінченно?»
Звільняючи Україну від Росії
Як ви можете бути вільними від Росії? Є лише один спосіб бути вільними від тих, хто завдав вам шкоди, — це пробачити їх. Так, є реакція з колективної свідомості не лише в Україні, а й по всьому світу: ми маємо пробачити людей, які вчинили проти нас ці колосальні звірства? Але розумієте, ви не пробачаєте російський народ. Ви пробачаєте самих себе. Прощення не є актом, у якому ви, як кажуть, «знімаєте інших з гачка». Це акт, у якому ви знімаєте з гачка самих себе — того гачка, який темні сили мають у ваших чотирьох нижчих тілах, коли ви не пробачили.
Я не говорю тут про те, щоб ввійти в такий стан розуму, де ви удаєте, ніби війна ніколи не трапилась. Я не говорю тут: «О, ми можемо вести бізнес із росіянами, ми можемо взаємодіяти з ними, як робили раніше». Я говорю про те, щоб свідомо, навмисно повернути себе від того, щоб дивитися назад, до того, щоб дивитися вперед. Природно, вам потрібно буде вжити дуже рішучих заходів, щоб убезпечити свою фізичну оборону й оборону від інфільтрації й маніпуляції, які можуть продовжуватися чи не продовжуватися з боку Росії. Вам потрібно вжити практичних запобіжних заходів, але у своєму розумі ви маєте робити необхідне з відчуттям практичної необхідності, а не з відчуттям гніву й ненависті, не з бажання помсти, не з бажання покарати Росію чи російський народ, а з бажання підняти самих себе, свій власний народ до кращого життя.
Як Ми вже казали раніше, але скажемо знову, ймовірно, ще кілька разів, що якщо українці готові подивитися на себе, ви можете побачити, що є причина, чому вас не прийняли до НАТО й ЄС. Є причина в колективній свідомості українського народу. Ви не були готові зробити необхідні зміни, зміни, які зробили інші східноєвропейські нації, балтійські нації, щоб кваліфікуватися для членства. Вони були готові подивитися на себе й сказати: «Як ми маємо змінити себе?»
Тепер ви не можете звинуватити, наприклад, естонський народ у тому, що він поглинутий гнівом і ненавистю проти Росії. І все ж Росія вчинила тяжкі звірства в Естонії. Але те, що зробила Естонія, коли вона звільнилася від Радянського Союзу, — це пройти період, у якому вони дивилися на себе й казали: «Єдиний наш шанс залишатися вільними від російського домінування — це стати членом НАТО й ЄС. Які їхні вимоги? Що нам потрібно змінити, щоб кваліфікуватися?» Україна цього не зробила, частково тому, як Я сказала — через поділ в Україні. Але все ж таки саме це вам потрібно зробити, починаючи вже зараз, як багато людей насправді вже почали це розглядати. Безумовно президент і його радники, але й багато інших. Але вам потрібно робити це ще більше, коли бойові дії завершаться й ви почнете будувати нове майбутнє. Як ми можемо кваліфікуватися? І тут ви знову можете подивитися на ситуацію й сказати: «Як ми можемо змінити себе так, щоб ми не були як російські окупанти? Як ми можемо дистанціюватися від способу мислення, який змусив росіян вчинити ті звірства, які вони вчинили в нашій країні?»
Черствість до життя в Україні
І вам потрібно подивитися на самих себе й побачити, що в українській колективній свідомості також існують елементи браку гуманності. Є певна жорстокість, яка ще не була повністю перевищена, хоча її вже почали перевищувати. Є певна нечутливість до життя, і найочевиднішим проявом цієї нечутливості до життя є корупція. Чутливість до життя означає, що ви визнаєте: інші люди такі самі, як ви, і тому ви не робите щодо них того, чого не хочете, щоб вони робили щодо вас. Але коли ви підіймаєтеся трохи вище в гуманності, починає виникати усвідомлення в населенні цілісності, спільноти, колективу — що ми є групою людей, які подібні, які мають однакові права й ми творимо одне ціле. І як індивід ви не лише не шкодите іншим індивідам, але й не шкодите цілому. А один зі способів шкодити цілому — це корупція, бо вона безпосередньо йде проти стану, де всі люди мають рівні права й рівні можливості. Ви бачите, що коли є люди, які готові обійти закон, брати хабарі, давати переваги іншим людям, які даватимуть переваги їм, — ви підриваєте рух уперед у колективній свідомості до більшої цілісності, більшої єдності.
Що було б найкращим для української нації? Вочевидь, це було б те, щоб ви мали одну єдину націю, де люди єдині в спільній цілі — бажанні приєднатися до ЄС і НАТО, бажанні збудувати сучасну демократичну націю, яка має такий рівень процвітання, який ви бачите в Західній Європі. Тепер Україна має природні ресурси, щоб досягти цієї цілі. Український народ має готовність працювати й винахідливість, щоб досягти цієї цілі, але її досі не було досягнуто, бо не було того відчуття спільності, єдності, що: «Ми є частиною цілого, й ми не руйнуємо й не забираємо від цілого, щоб збагатити самих себе».
Олігархи й корупція
Це, звісно, сягає аж до рівня олігархів, де ви маєте систему людей, які зуміли вставити себе в позиції, де, здається, держава не може їх торкнутися. Тепер багато з цих олігархів втратили багато своїх грошей, багато свого впливу через війну. Але вам потрібно бути дуже рішучими в тому, щоб після війни не відтворити ситуацію елітизму й привілею в економіці й політичній системі. Але це може бути зроблено лише тоді, коли люди змістяться так, щоб навіть на рівні, так би мовити, «звичайних людей» не було готовності брати участь у корупції. Щоб була готовність боротися з нею, викривати її й долати її.
Це, певною мірою, буде полегшено тим фактом, що для відбудови нації ви не можете дозволити комусь брати від цілого, бо все буде потрібне, щоб відбудувати ціле. Але вам усе одно потрібно бути дуже, дуже пильними, щоб не дозволити деяким із цих бізнесменів, цих олігархів, знову створити стан монополії й привілею для себе у відбудовному процесі. Вам не потрібні кілька дуже багатих людей, щоб відбудувати Україну. Вам потрібні дуже багато людей, які не перебувають у позиції влади й привілею.
Вам потрібно бути дуже зосередженими на цьому, бо, знову ж таки, який шлях боротьби з корупцією? Вочевидь, один зі шляхів — це Полум’я Милосердя. Це на перший погляд може видатися малоймовірним, але що є найвищим милосердям? Коли у вас є милосердя, Полум’я Милосердя, що ви бачите? Вочевидь, ви бачите інших людей як самих себе й бачите, що ви є частиною цілого й що всі є частиною цілого. Отже, якщо ви, хочете робити те, що найкраще для цілого, тоді це й є милосердя.
Це думки, які вже ввійшли до колективної свідомості на рівні ідентичності, розуму й емоцій. Вони почнуть прокладати собі шлях до свідомих умів людей. Досить значна кількість українців, як всередині країни, так і за кордоном, готові осягнути їх уже зараз і принаймні почати обробляти ці думки й ідеї, і ще багато людей стануть відкритими до цього в міру того, як рухається час. Може настати момент, коли нація вирішить: «Ми вже досить мали війни. Ми вже досить мали гніву й ненависті. І ми вже досить мали того, щоб бути прив’язаними до людей, які не мають поваги до нас і нашого права жити як окрема нація й визначати наше власне майбутнє».
Дистанціюючи Україну від Росії
Тепер може настати й момент у Росії, коли вони втомляться від війни, втомляться від того, щоб бути пригнобленими й втомляться від того, щоб український народ бачив у них пригноблювачів — народ, який багато хто з них вважав братнім народом. Може відбутися зрушення і в російській колективній свідомості, але ви як українці не можете дозволити собі чекати, поки це станеться. Вам потрібно кувати собі шлях уперед і кувати якнайдалі попереду російської колективної свідомості, бо це в найкращих інтересах вас самих і вашої нації.
Вам по суті потрібно прийняти ставлення, що ви не ненавидите росіян, ви не гніваєтеся на них, ви не хочете їх карати. Ви не хочете зруйнувати Росію. Ви не хочете розвалити щось у Росії. Ви хочете збудувати щось нове в Україні, і тому ви просто відпускаєте всі почуття щодо Росії й росіян. Вони не є вашими братами, очевидно, ви не можете бачити їх як братів. Вони просто люди, які зробили те, що зробили, але ви рухаєтеся далі без них, залишаючи їм вирішувати, що вони робитимуть. Ви не маєте щодо цього жодних думок і турбот, окрім того, що вам, звісно, потрібно дистанціюватися від них. Ви можете сказати, що вам потрібно захищатися й вам справді доведеться захищатися певний час, але чим швидше ви можете дистанціюватися від них, тим коротшим буде період, коли вам доведеться захищатися.
Доти, доки Путін перебуває при владі — і вас може здивувати, побачити, наскільки коротким насправді буде цей час — але доти, доки він при владі, Росія буде нацією, яка дивиться назад. Не всі росіяни, звісно, адже є багато тих, хто хоче дивитися вперед, але Росія як нація буде дивитися назад.
Але це не є вашою турботою в Україні. Ваша турбота — це Україна й рух уперед, ставання нацією, яка дивиться вперед. Що дало змогу східноєвропейським і балтійським націям звільнитися від свого радянського чи радянсько‑домінованого минулого? Я усвідомлюю, що не всі з них звільнилися до найвищого ступеня, але вони звільнилися до вищого ступеня, ніж Україна. Що дало їм змогу це зробити? Вони сказали: «Ми не хочемо бути такими, як росіяни, які пригноблювали нас. Ми хочемо змінитися. Ми хочемо бути іншими. Ми хочемо піднятися вище у свідомості, до вищого рівня гуманності». Мало хто сказав це свідомо, але саме це й сталося. Вони перевищили свідомість Радянського Союзу. Вони залишили її позаду. Безперечно, буде потреба, як Ми говорили раніше, обробити це. Але все ж вони залишили її позаду й рухалися вперед — і це те, що Україна може зробити, і це те, що вона мусить зробити, якщо ви хочете того, що найкраще для вас самих і вашої власної нації.
Перевищуючи людське милосердя
Тепер ви можете сказати: «Це не той суворий дискурс, якого ми очікували від Істоти, що представляє Полум’я Милосердя». Але якщо ви не очікували цього, то тому, що у вас людське бачення милосердя. Що є найвищим милосердям щодо людей, які є пригнобленими й обмеженими? Це звільнити їх від пригноблення й обмеження, чи не так? Як би це було милосердям — утримувати істину й висловлювання, які могли б їх звільнити, тільки щоб уникнути того, щоб поранити їхні его? Чи було б це Милосердям? Чи було б Милосердям сказати: «О, вас так сильно порушили росіяни, вам слід забитися в нору й шкодувати самих себе протягом наступних 20 років, а тоді Ми зможемо говорити про прогрес в Україні». Чи було б це милосердям? Ні.
Милосердя, як Я його бачу, — це: «Як ми можемо рухатися вперед із цієї точки?» Це сталося. Це не було ідеальним. Це фактично було жахливим звірством. Це було навіть несправедливістю. Це було тим, як ви хочете це назвати. Але як ми рухаємося вперед?
І тепер Я дала вам і колективній свідомості можливість побачити, як ви можете використовувати Полум’я Милосердя, щоб рухатися вперед. Інші Майстри дадуть інші перспективи, але Я дала вам Свою як, ви могли б сказати, сувора, але Я б сказала — як остаточно Милосердна Мати, яка Любить вас настільки, що хоче, щоб ви зростали, а не залишалися там, де ви є.
Цим Я дякую вам за те, що ви дали Мені цю платформу, й Я запечатую вас у Полум’ї Милосердя, яким «Я Є». Милосердя — це Свобода від минулого. Подумайте над цими словами, поки Я випромінюю їх у колективну свідомість. Свобода від минулого — це майбутнє України. Бо якщо ви не здобудете Свободу від минулого, ви залишатиметеся в минулому, яке не було Свободою.